Здається я — пінгвін...

Принаймні відчуття якісь такі: на мене тиснуть люди... А може не люди, а 0.5 «Старого міста», які я вдудлив на початку прогулянки...

Коротше, по порядку: нині Сергій — дай ’му Боже здоровля і доброї жінки — витягнув мене полазити по Львову з ним і його сестрою. Вони обоє були в шоці від моєї необізнаності в географії генделиків центральної частини міста і ми пішли шукати якийсь «Ставропігійський дворик». Такий напис над дверима ми знайшли, але всередині все ж виявився чомусь «Ноїв ковчег» (справедливості ради — такий напис над тими ж дверима теж був). Стіни були обвішані фотографіями голих баб (Повірте — саме баб. Дівчатами чи жінками назвати ті курящі голі туші з найрізноманітнішим целюлітом язик не повертається) і Сєрий сказав — «Залишаємося!!!»

Залишилися ми ненадовго — на одне пиво. За цей час він встиг надибати дурняковий Wi-Fi і подивитися що і де у Львові твориться. Після чого ми вирішили іти в якусь галерею на вулиці Наливайка.

Попутно зачепили ще дві галереї на Вірменській. В першій Сергій міряв всякі-різні дурнуваті шапки (не знаю хто за них готовий дати 140 грн.і хто в них взагалі на вулицю вийде не на Геловін), в другій — ми дружно зирили на незрозумілі картини, благо недовго (шапки Сєрий міряв довше). Потім ще пройшлися повз театр Заньковецької, подивилися на афішу і пішли далі через проїзд, вулицею Михальчука і вийшли на Наливайка. Там було все, що завгодно, крім галерей, тому далі ми читали афіші ТЮГ’у, мало не пішли на якусь MA-NA HAT-TA в театр Курбаса, але потихеньку вирулили назад до фонтану перед оперою (там Сєрий чуть не пішов з дєдуліками в шахи грати, але стримався), потім до Кінопалацу і зрештою опинилися на площі Ринок.

Коли ми туди вийшли якісь два старших чувака прикольно лабали на гітарах, але за кілька хвилин пісня скінчилася і вони взялися захоплено перераховувати гроші, з чого ми зробили висновок, що продовження не буде і почали нарізати зигзаги поміж MTS'івську «бібліотеку», Wi-Fi якої чомусь виявився недоступний (може то і на краще, бо сидіти на лавочці було б конкретно прохолодно — то вже і ходити було «не дуже»).

Далі були брейк-денсери, які остаточно зіпсували мені настрій. Дриґаються пацани класно, але їхні «лица не обезображеные интеллектом» — гнітюче видовище. На щастя вони якраз оголосили п’ятнадцятихвилинну перерву і ми почалапали далі. Чому ідея зайти в жидівську кнайпу так і залишилася ідеєю я досі не знаю, зате ми переконалися, що вулиця Фелліні, Бергмана і іже з ними отримала цього року ще й назву Тарковського (правильно — цьогорічний кінофестиваль був присвячений саме його творчості), послухали в «Музеї ідей» пісню «Алкоголік» і потихеньку добрели до трамвайної зупинки, де мої попутники залишилися чекати маршрутку, а я поплентався додому.

На Герцена я пожалів, що не мав з собою фотоапарата — тоненький ріжок нового місяця фантастично вписувався в міський пейзаж...

P.S. Хто пояснить мені якої мари я виходячи на шпацер в п’ятій вечора залишив вдома спінжак???