Вічним темам — вічні дискусії. Приводом до написання цієї статті стало спілкування з колегою-блогером Олександром Маньшиним, яке почалося з його не надто толерантної статті. Сам автор стверджує, що це крик душі після «змістовного» спілкування з коментаторами і інші його статті на цю тему не такі категоричні (вони справді дещо стриманіші, але — будемо називати речі своїми — все ж досить упереджені).
Спробую максимально конструктивно і обґрунтовано відповісти, чому я дотримуюся протилежної позиції щодо ключових тез Олександрових статей. У зв’язку з цим наперед вибачаюся за «много букофф» і частковий копіпаст з однієї з попередніх статей.
Вони потрібні через те, що попри відоме, пізнане, досліджене і доведене є ще ціла купа незрозумілого, таємничого, такого чого бракує для побудови цілісної картини світу.
1. Суспільство — живий організм. Він народився (з’явився), живе, розвивається приблизно за тими ж механізмами, що і індивідуум, тільки в інших масштабах. Незрозуміле питання щодо смерті (зникнення), але воно неактуальне, принаймні найближчим часом і точно не в цій дискусії.
2. Бог є. Твердження не краще і не гірше ніж «Бога немає». І ту і іншу позицію неможливо спростувати методом доведення від супротивного, тому котрусь з них треба просто вибрати. Мені комфортніше і логічніше уявляти картину світу керуючись першим твердженням.
Прихильники атеїстичного справедливо зауважують, що вірувань є багато і сповідувати всі одночасно неможливо. Правда вони додають нотки «отсєбятіни» буцімто сповідування іншої релігії автоматично робить людину грішником з точки зору всіх решта вірувань. Не всіх «Бо не слухачі Закону справедливі перед Богом, але виконавці Закону виправдані будуть». Саме такі світоглядні проблеми і пропоновані шляхи їх вирішення схиляють людей до вибору конкретної релігії (ну чи атеїзму). Мені до душі християнство — воно відповідає моїм внутрішнім уявленням про правильне. Цілком імовірно, що в іншому суспільстві, за інших умов при іншому вихованні я б вибрав щось інше і я цілком спокійно відношуся до того, що є люди, які так і зробили. Зрештою жодна з релігій не має документу з сімома печатками, що вона є єдиноправильна.
Коротко — це сутність за межами нашого розуміння. На жаль зараз не пригадаю де саме читав, але спробую максимально точно відтворити: уявіть собі розмову бактерії і клітини кита. Бактерія запитує в клітини «ти сама чи частина колонії?». Аналогічний діалог міг би бути в нас з Богом, бо в нас просто немає словникового запасу, щоб коректно описати ким і чим він є. Він є один, одночасно з цим його прояви (математичний аналог — проекції в наш простір) виражаються як різні особистості: Бог — Отець, Бог — Син, Бог — Дух святий.
Олександр з однодумцями стверджують, що вона містить явно неправдиві твердження, і як наслідок всі вірування, що на неї спираються «до нічого».
Це було б справедливо, якби мова йшла про твір Васі Пупкіна, який він набрав позавчора в Word'i під впливом галюциногенних грибів. Біблія ж де-факто складається з двох частин, перша з яких містить притчі, легенди і перекази, які зовсім не обов’язково є історичними фактами, а просто мають повчальну мету. Що стосується історичних фактів — не слід забувати, що їх записували представники тої епохи, в котрих були свої уявлення про світобудову і зовсім не дивно, що вони їх висловлювали. А сучасний лінгвістичний аналіз показує, що деякі частини тексту стилістично відрізняються, тобто були значно пізніше чи несвідомо змінені переписувачами, чи зумисно сфальсифіковані.
Друга частина Біблії — життєпис Ісуса Христа. Атеїсти можуть «наїжджати» на всі описи чудес, які супроводжують його життя, але only «зі своєї дзвінниці». Якщо ж вони спробують довести нереальність цих подій від протилежного, то в них нічого не вийде, бо немає нічого дивного, що доступ до неосяжних для людини ресурсів має сутність, яка є незрівнянно більшою ніж людина.
До чого я веду: Біблія — універсальний навчальний посібник для релігійної спільноти. Старий завіт — для релігійної спільноти на етапі, що відповідає дитинству, тому там закономірно трапляються абсолютно казкові сюжети. Ніхто ж не критикує казки за те, що Змія Горинича в природі не існує :-)
Коли дитина підростає (в думках переводимо паралель на суспільство) для неї найкращою наукою є приклад. Це і описує Новий завіт — як Бог показав нам максимально наочний, всеохоплюючий приклад у вигляді життя, смерті і воскресіння Ісуса Христа.
А далі? Далі — самостійне життя з самостійними рішеннями і їх наслідками.
«Конфлікти» між наукою і релігією з’являються виключно на підставі тез, які беруться за аксіоми. Атеїсти не вірять в факт створення світу, людини і для них тут же з’являються «конфлікти» між створенням людини і еволюцією. Хоча все, що науково доведено — ланцюжок видів (видів? чи мутацій?) в якому незмінно присутнє слово Homo. А де ж гілки вбік, які б закінчувалися на Pan paniscus чи Pongo чи Hylobates lar чи хто там ще претендує на звання наших найближчих родичів? А де якісь докази бодай можливості зміни довжини геному в процесі еволюції? Без цього ж походження від одноклітинних організмів відразу «накривається мідним тазом». А чим відрізняється мертва амеба від живої? Хімічний склад той же, розташування компонент те ж, але одна рухається і ділиться, а інша — розкладається на хімічні сполуки.
Багато є питань на які немає дослідженої і доведеної відповіді. Ці відповіді доводиться приймати як аксіоми чи додумувати на підставі ішних аксіом. І в системі вимірювання «Бог є» конфліктів між науковими фактами і вірою немає. Вони з’являються лише при трактуванні «зі своєї дзвінниці» людьми, які вибрали тезу «Бога немає».
Про те, що релігія (принаймні християнство) визнає, що високоморальні люди існують і поза колом її послідовників ми вже ніби визначились. Правда тут особисто в мене виникає запитання: панове атеїсти, а нащо воно вам? От зі мною мені все зрозуміло в мене є «там» і «тоді», в яке я хочу прийти маючи певні якості. А що є в вас? В рай не вірите, в реінкарнацію і нірвану не вірите. Просто тому, що так прийнято???
Висловлювання, що релігія душить розвиток і пізнання, бо всі відповіді ніби-то вже є готові — брєд повний. Для його спростування достатньо однієї лише притчі про таланти. З мотивації за межами Біблії: віра в те, що життя вічне і особисті якості, знання, вміння будуть потрібні тобі вічно.
P.S.І знов ловлю себе на тому, що написано багато, а ненаписаного залишається ще більше. В жодному разі не хотів би, щоб ця стаття сприймалася як нав’язування своєї думки, хоча буду радий, якщо мої аргументи видадуться комусь переконливими.
Велике прохання до коментаторів: я Вас дуже прошу перед коментуванням бодай побіжно ознайомитися зі статтями та коментарями на блогах Олександра і Владислава, тому що насправді там дуже багато написано такого, що можна повторно пообговорювати, але для чого? Давайте розвивати тему.
Працює на AutoGenCMS 0.2.6