Водоспад «Дівочі сльози»
Незважаючи на всі прогнози погоди наша туристична гоп-компанія вирішила не сидіти на вихідних у Львові, а відпочити на вподобаному минулої осені Джуринському водоспаді. Найбільший рівнинний водоспад і руїни Червоногородського замку поруч з ним ми облазили в минулі відвідини цієї місцини, а тому вирішили пошукати щось новеньке.
З розповідей друзів ми вже знали, що десь неподалік має знаходитися ще один водоспад з красивою назвою «Дівочі сльози». Звісно ж ми швиденько розпитали про нього в місцевих жителів і, як завжди, вони дали нам найбільш безглузді вказівки зі всіх можливих і спрямували до другого водоспаду найнезручнішим шляхом (чесно кажучи до цього випадку я вважав таку поведінку прерогативою Карпатських аборигенів, але бачу, що інші регіони України теж недалеко втекли).
Отже стежка понад річку, переправа по хитких колодах на протилежний берег, петляння по лісі з періодичними пробираннями через зарослі кропиви і на завершення — стрімкий підйом по болотистому ґрунті вздовж невеликого потічка. Єдина перевага цього маршруту — по його завершенні просто над тобою виринає з-поміж дерев казкова картина: з висоти понад п’ятиметрової скелі з-під коріння дерев двома більшими і цілою міріадою невеличких струменів дзюркотить водограй.
Коли з-за хмар виходить сонце це беззвучна симфонія захоплює дух з новою силою, яку жодна відеофототехніка просто нездатна передати — починає вигравати всіма кольорами веселки та відблисками сотень і тисяч маленьких сонць.
Звісно ж така краса відразу нагадує людям про її Творця, тому мене зовсім не здивувала знайдена над водоспадом печера-каплиця з древньою скульптурою, імовірно Матері Божої, надщербленим хрестом та іконою, котру теж не надто пожаліли час та погода.
Також достеменно відомо, що в певні моменти часу, якщо дивитися з певної точки під певним кутом в печері можна побачити мощі мучениці, яка теж добиралася до цих місць по порадах місцевих жителів :-D
Ще трошки вище — кришталево чисте джерело, з якого бере свій початок вся ця краса і на ньому вже більш сучасні скульптури Богородиці та хрест, які попри старання місцевих жителів все ж мають більші чи менші пошкодження.
Ну і звісно ж самі місцеві жителі добираються в це благословенне місце зовсім не тими манівцями, про які вони люб'язно розповіли нам, а цілком пристойною лісовою дорогою, яка — о диво дивнеє — теж виводить до Джуринського водоспаду від якого ми й починали свій шлях.
Працює на AutoGenCMS 0.2.6