«Не втратьте себе у мовчанці»

Колись давно одна людина зайняла чимале місце в моєму серці. Все це відбувалося з середньостатистичним студентом-оболтусом: не дурним, але і не заучкою. Це я все до того, що якісь симпатії, захоплення, більші чи менші були і раніше, тому розуміння, що на цей раз все інакше прийшло не відразу. А коли прийшло — я вирішив їй про це сказати. Виявилося, що їй це все не потрібно, точніше навіть не так: потрібно, але від когось іншого. В результаті я був посланий ввічливо, але далеко.

На додачу до всього — в курсі моїх симпатій була певна кількість людей, які систематично задавали питання «Ну і ...?». А в мене була велика пустота замість відповіді...

І я навчився мовчати. Якісно так, на совість. Навіть по-п’яні зірвався всього один раз, хоча безцільні прогулянки містом, робота і алкоголь, це був найточніший опис мого способу життя. Зрештою я віддав перевагу першим двом пунктам — по-трєзвяні ні на роботі, ні тим більше в незнайомому оточенні пашталакати не тягнуло. І це добре...

Напевно мої бажання все ж мають якусь вагу в цьому світі — ми з нею не пересікалися майже десять років. І це теж було добре...

А потім... Все, що потім — це інша історія з іншою людиною. Історія, яка ще пишеться. Історія в якій важливо тільки те, що я ще маю шанс. А пишу про неї, бо мовчанка і відлюдкуватість, які я старанно в собі розвивав, серйозно мені напакостили і через них я змарнував купу часу. Сам винен.

Висновок: таракани, які поселилися в вашій голові завдяки комусь, в жодному разіне повинні стосуватися всіх решта.