Yves Saint-Laurent

На цей раз втримати в таємниці сюжетну лінію особливо важко, адже фільм біографічний, а біографія мсье Сен-Лорана — погодьтеся — не найбільша таємниця в світі ;-) і я не сильно розкрию карти, якщо опишу як вона викладена у фільмі.

Отже що ми дізнаємося буквально на перших хвилинах: Ів Сен-Лоран — гомосексуаліст. Не знаю чи навмисно так творці фільму акцентували на цьому увагу чи так в них просто вийшло, але мало не половину кіна присвячено тому, як його, вибачте на слові, пердолять, зажимають і просто «строять глазки» різні мужики. Про наркотичну залежність — кілька сюжетів, про хворобу (Ів Сен-Лоран помер від раку) взагалі лише коротка згадка, зате про сексуальну орієнтацію — на кожному кроці.

Загалом же, якщо відкинути всі умовності, то «Yves Saint-Laurent» насправді — фільм про любов. І по-чесному його б слід було назвати «Pierre Bergé», бо насправді там описані переживання саме П’єра Берже — партнера (у всіх розуміннях) Сен-Лорана, а біографія самого Сен-Лорана — фон, контекст. Дуже тісно пов’язаний (любов як не як), але все ж лише фон.

Якщо вже мова зайшла про фон, то окремої уваги заслуговує музичне оформлення фільму. Елегантні музичні композиції абсолютно різних виконавців підібрані так класно, що видається ніби вони писані якимось композитором спеціально для цього фільму.

Не можу сказати як буде звучати український переклад (8-го показували версію лише з субтитрами), але загалом фільм дивиться досить легко і якщо зацікавитеся історією моди або сучасним французьким кінематографом, не хворієте гомофобією і вам виповнилося 16 — раджу поглянути — з 10 квітня «Планета кіно ІМАХ» розпочинає покази «Ів Сен-Лоран» з українською озвучкою.