Як я рибалив
Попанікував і досить. Тепер я Вам розкажу де я пропав на цілі вихідні. Почалося все ще на свято Івана — я подзвонив привітати свого друга, а він вкінці і питає «Слухай, а ти троха рибак?». Довелося зізнатися, що на рибалку я їздив всього раз в житті і тоді ми зловили якусь одну дрібну тюльку, яку тут же і викинули. «А ми тут збираємося на рибалку. Ти би з нами поїхав?». Компанія виявилася хорошою, бачимося ми в такому складі відносно рідко — гріх було не погодитися. «Тільки» — кажу — «вудочку мені якусь знайди, бо в мене зовсім нічого нема».
Зайва вудочка знайшлася, ще раз здзвонилися уточнили що і до чого і от в суботу в четвертій ранку ми вже катулялися в машині по Львову — збирали народ.
Поки зібралися почало гриміти, блискати і пішов дощ. Це, звичайно, був мінус, але всі вже сиділи в машині і розходитися по хатах не було бажання зовсім.«Будь що буде» вирішили ми і почали вгадувати шлях з Сихова на кільцеву дорогу: Зелена перекопана, тому ми ломанулися через Зубру. Чуть менше години по останках асфальту, який лише в нас називається дорогою і ми доїхали до озера в селі Кротошино.
Ще з пів годинки довелося почекати в машині, доки перестав падати дощ, а тоді ми почали розкладати наше риболовне причандалля і пробувати що і як робиться. Відразу скажу — подружитися з механізмом котушки мені так і не вдалося і після кількох невдалих спроб я її зафіксував і закидав просто як звичайну вудку. Це ще нічого — інший хлопака умудрився так заплутати жилку, що ми на кілька метрів її розтягували по траві, щоб всі ґудзи і петлі порозв’язувати.
За якийсь час всі більш-менш пристосувалися до своїх вудок і все пішло досить непогано — ми закидали, дивилися за поплавками, тягнули коли клювало... А от витягували зазвичай порожній гачок. Лише Іван — організатор нашої пригоди час від часу щось витягував. Ми вже почали приколюватися, що він зібрав нас щоб пови%&$@ватися похвалитися. Правда, і з його улову, достатньо великими, щоб з них щось вийшло виявилися лише дві рибини, а дріботу він випускав. Через якийсь час по невеликій рибці попалося кожному з нас, ми заспокоїлися — все по чесному — і повипускали їх.
Згодом мені попався набагато цікавіший улов:
бо поки він сушився, то дав себе пофотографувати зі всіх сторін, що за звичайних умов було б просто нереально:
Проте була і інша сторона нашої рибалки... Традиційна, так би мовити... Називається «поляна» і включала вона в нас три фляшки «Франківської», дві курки-гриль, огірки, помідори, хліб, якусь водичку для запивону — все як має бути!
Споживали ми це поступово, в перервах між подьоргуванням поплавків, тому жодних неприємних ексцесів не було. Але після обіду виглянуло сонечко, пригріло машину, а я в цей час вирішив в ній подрімати — підйом посеред ночі давався чути. Хто бував напідпитку в теплій машині, тому далі розказувати не треба... Мене так погребло... Так ніби нас не троє пило, а я сам всю водяру вдув. От після того передрьому я і випав з життя на два дні.
А мораль цієї казочки така: їдеш на природу бухати — бери карімат і спи на свіжому повітрі!
Працює на AutoGenCMS 0.2.6