День туризму — 2011. Яйко Ілемське (UPD: додав фотозвіт)

В таборі ми трохи перекусили, розкинули намети, привітали уродинників, потім один одного з днем туризму і з мінімальними рюкзачками рушили на Яйко Ілемське. Перед початком стрімкого підйому наш провідник пан Зеник запропонував розділитися на дві групи: тих, хто побіжить вперед і тих, хто піде неспішно.

Принцип «за компанію і жид повісивя» зіграв зі мною злий жарт: майже всі мої друзі пішли в першій групі і я попхався разом з ними. Довгий період без серйозних походів дався взнаки і на середині підйому я «здох». З мене одноосібно сформувалася третя група і на вершину я вийшов тоді, як всі вже встигли непогано відпочити, але на фотографії попав :-)

Щойно ми почали спускатися як нас наздогнала друга група. По дорозі назад і ті і інші пішли «пастися» в зарослі чорниць, а я цим скористався і просто-напросто відлежався на духмяній траві та привів нарешті своє самопочуття до норми. В результаті спускався я майже останнім, але в цьому не було жодних мінусів, а плюс — доки ми з Павлом неспішно чалапали і розмовляли «за жизЬнь» дівчата в таборі встигли зварити смачнючий борщ, а ми встигли якраз щоб його з’їсти :-)

До якої години ночі ми співали пісні, переповідали анекдоти і бувальщини і курили Ромкову люльку я вже й не пригадаю.

Мало не забув: дівчата в той вечір ще попарилися в похідній бані, про конструкцію якої я довідався на наступний день, коли прийшла черга хлопців піти в баню ;-)

А конструкція до смішного проста: на кам’янистому березі річки з річкового каміння складається камін, кілька годин поспіль кочегариться, навколо каміну вкопуються чотири високі тички, на які натягується церата. Коли камін достатньо прогріється це все накривається таким самим цератовим дахом, всередину заходять всі бажаючі і камін починають поливати водою. Найцікавіше було наприкінці побачити як при цьому виглядає баня ззовні: в момент поливання каміна «дах» припіднімається вверх і з-під нього починає валити пара. Всередині при цьому вагалі непроглядний туман. Ну і все це на березі річки, так що можна час від часу вибігти і похлюпатися в холодній воді (річка нам трапилася неглибока, тому поплавати та попірнати не получилося).

Далі сталося так, що ми знову до самого смеркання мали час на пісні і анекдоти: автобус, який мав нас забрати десь забарився і в результаті ми з рюкзаками встигли дочалапати майже до траси і непогано посидіти в кабаку біля дачі Медведчука доки він нарешті з’явився і відвіз нас додому. (Мушу віддати належне — відвіз додому в цьому випадку означало, що до хати я йшов десь 50 метрів).

UPD.: Оскільки по технічних причинах фото з поїздки більше в «кантактах» не висять, то завантажити чи переглянути тепер їх можна тут: