Gorgany-matRace
Перенесено з сайту tourpro.com.ua
На минулі вихідні в нас було велике бажання кудись поїхати і не було бажання їхати в заїжджений і людний Славськ. Ми не придумали нічого кращого, ніж повторити похід з минулорічного дня туризму. Назбиралося нас таких вар’ятів вісім, ми сіли в бус і порулювали на Мислівку.
По дорозі нас раз за разом наздоганяв дощик, але коли ми добралися до місця стоянки, то досить непогано випогодилося і навіть час від часу проглядало сонечко. Короткий перекус, довга дискусія про напрямок і от ми вже чалапаємо на Бескид. Вздовж дороги: малини — навалом, суниці — трохи менше, але можна теж неслабо наїстися, ожина — достигне десь через два три тижні (вже подекуди є зелені, але їх ще дуже мало), чорниці — можна збирати в промислових масштабах, а також підберезовики, підосичники, білі гриби і лисички (нам вистачило на півтора казанки каші, а скільки ж їх можна назбирати, якщо зійти з дороги???!!!)
Двадцятихвилинний дощик змусив нас трошки призупинитися якраз на роздоріжжі біля вказівника.Двадцять хвилин вісім дятлів стояли біля вказівника і ніхто не помітив різниці між г. Яйко Ілемське і л/у Бескид!!!
В результаті ми більше двох годин неслабим таким темпом валили на Бескид, який виявився просто лісництвом — купа хаток, від яких до найближчої гори топати ще зо три години. Чому ми топали «неслабим темпом»? Бо біля того ж розпроклятого вказівника нам зустрілася Галя — тендітне дівчатко, яке йшло-бігло на той же Бескид саме таким темпом і частині моїх попутників захотілося скласти їй компанію... Чому таким же темпом гонили всі решта — та тому, що фразу «за компанію і жид повісився» можна вважати девізом наших походів по Горганах.
Перший день ми офіційно оголосили профуканим і вирішили на другий день сходити відомим маршрутом на Яйко Ілемське.
Вечір був присвячений шашлику, грибам, ліхтарикам, ДНК, СНІДу, вірусам, інфекціям і іншим «веселим» темам, якими за відсутності Маньячіли, нас розважав Орест — лікар за фахом. В дванадцятій ночі ми привітали нашого колегу Романа з днем народження і приблизно на протязі годинки-двох розбрелися по наметах.
На другий день дощ поперемінно міняв свою інтенсивність від «падав» до «лив» і нікуди ми не пішли. Пачка сірників пішла в нас з Миколою на спроби відновити залите дощем вогнище, нічого не вдалося, після чого я накрив тліючі остатки сіном і ми розбрелися досипати далі. Десь годинка 10-11 попрокидалися вже всі, в Тарасів знайшлася рідина-розпалювач і за N+першою спробою Оресту все ж вдалося розпалити відсирілі дрова, тому на сніданок-обід в нас був не сухпайок, а гаряча каша з зібраними напередодні грибами.
Дощ не переставав, тому згортати табір довелося як є і сушити мокрі намети вдома.
Фотозвіт з подорожі додається:
Працює на AutoGenCMS 0.2.6