Про кнопки, сенсори, операційні системи і іншу мобільно-телефонну муть

Перша модна «фіча», що надійно ввійшла в сучасні мобіли — сенсорне керування. Плюси очевидні: на екрані можна намалювати все, що завгодно, алфавіт будь-якої мови, будь-які плавні регулятори і по цьому всьому можна тицьнути, потягнути, пересунути і т.д. Мінуси теж є, але їх ніхто не рекламує, а людина стикається тільки коли починає активно користуватися телефоном. По-перше — розміри більшості елементів керування такі, що з легкістю можна тицьнути в сусідню кнопку чи зачепити щось інше. Тільки на дуже дорогих пристроях із справді великим екраном це не спричиняє незручностей. По-друге — сенсор це насправді досить складний механізм і як все складне він має властивість жити своїм життям: при морозі, підвищеній вологості, статичній електриці на пальцях він може просто не спрацьовувати. Все би нічого, але ж в основній масі телефонів прийняти вхідний дзвінок («підняти трубку») можна тільки з допомогою сенсора. При покупці можна натрапити хіба на перший недолік, але йому спершу ніхто не надає ваги — ну зачепив щось не те. З ким не буває. А от коли реально потрібно щось набрати — це дістає НІПАДЄЦЦКІ!!!! Коли треба відповісти на дзвінок, а телефон на твої дії не реагує — теж досить неприємно.

З кнопками все з точністю до навпаки — працюють вони завжди, але їхнє значення строго зафіксоване і щоб його змінити потрібно видати користувачу якусь інструкцію a-la «натисніть 1 щоб....» і це додаткова робота як для програміста (автора прошивки чи програми) так і для юзера, котрий це все повинен розібрати.

Друга новинка — тотальний перехід від специфічних прошивок до універсальних операційних систем. Різні андроїди, іоси, бади і симбіани плодяться як кролі... Тут теж не все однозначно. З одної сторони це дозволяє і виробнику не дуже паритися, а взяти вже готове рішення і максимум, що дописати потрібні драйвери, і користувач може завантажити на свій телефон будь-яку програму на свій смак, не прив’язуючись до конкретної моделі, екрана і т.д. З іншої — операційна система це додаткова ланка між інтерфейсом користувача і апаратурою, і вона також займає певні ресурси, а через це часто доводиться спостерігати кумедну картину, коли навіть елементарні операції, які на старих телефонах виконувалися миттєво, починають дико гальмувати.

Специфічна прошивка — знову все навпаки: вона заточена під конкретний пристрій і всі її функції просто «літають», але от додати нові — задача часто дуже нетривіальна.

На третьому місці поселився Wi-Fi. Мінус в нього лише один — він дуже жере батарею. Плюс — це зручно. Не треба тикати ніяких дротів, запускати специфічних програм на комп’ютері, як це було у випадку з дата-кабелем чи блютусом. Та й Wi-Fi точки набагато поширеніші ніж блютусні адаптери. Насправді єдина функція за яку я дуже люблю Wi-Fi, хоча вона його напряму не стосується: можна адресну книгу набрати на комп’ютері, а потім просто синхронізувати з телефоном.

Четвертим пунктом «відпарафіню» телефонні фотокамери. Той плюс, що вона завжди при тобі, стає дуже незначним, якщо взяти до уваги, що нормальне фото з неї можна видобути тільки якщо стояти і не дихати, фотографувати щось нерухоме, добре освітлене і бажано чимподалі від об’єктива. В іншому разі результатом буде розмита мазня, ефект «риб’яче око» або ще якийсь цуд, але ажніяк не нормальна фотка. Добра половина Кантакта закидана фотками з серії «я в школі/бурсі» основна маса яких зроблена мобілами — подивіться на цю відверто гімняну якість і не сподівайтеся, що в вас вийде щось краще.

Хочете фотографувати — купіть фотоапарат. Будь-яка копієчна мильниця має кращу оптику ніж найкрутіший телефон і видобути з неї порядний кадр буде набагато легше.

П’яте. Китайська електронна промисловість подарувала нам таке чудо як телевізор в телефоні. Єдине застосування цьому феномену може бути якщо ви їдете кудись довго поїздом чи автобусом, відверто нудьгуєте, і нічого крім телефона під руками немає. За інших обставин дивитися фільми на цьому міні-екран, часто дуже неякісні бо зловлені недолугою антеною — сумнівне задоволення.

На шосте місце закрався GPS-приймач. Річ корисна, якщо ви приблизно знаєте куди йдете і час від часу контролюєте своє місцезнаходження. Теж ласий до ресурсів батареї, тому неперервно використовувати — погана ідея. (Йти пішки тільки по GPS'y — само по собі погана ідея, а для дальніх поїздок в авто краще мати окремий, підключений до прикурювача, зі спеціальними автодорожниим картами).

Завершальна сьома сходинка модно-прогресивного рейтингу належить явищу під загальною назвою DUOS, подарованою нам компанією Samsung, але вже давно притаманною не тільки її продуктам. Для початку слід згадати, що реалізації цієї ідеї бувають дуже погані (працює лише одна картка), маразматичні (в одному корпусі співіснують два телефони, кожен зі своїм екраном і кнопками) та нормальні (приймачі одночасно контролюються одним програмно-апаратним комплексом). Перші два — «повний отстой» — їх до уваги не беремо. Останній цілком має право на життя, особливо враховуючи принципи тарифікації в наших мобільних операторів (пакети типу «0 в мережі» вже є у всіх). До речі той же китайський електронно-промисловий комплекс вже вміє робити телефони навіть на чотири sim-картки. Єдине що треба пам’ятати при виборі такого апарата — кожна додаткова картка це мінус до часу розрядки батареї. А якщо картка ще й стандарту CDMA, то це великий мінус (CDMA більш надійний протокол ніж GSM і часто є більш стабільним, але це досягається за рахунок суттєвого збільшення обміну службовою інформацією, відповідно більш активним використанням радіомодуля і, як наслідок, більшим енергоспоживанням).
 

Все має свої плюси і мінуси і при виборі телефона тільки вам вирішувати що для вас важливе, а без чого можна обійтися.