«Записки українського самашедшого»

Записки українського самашедшого

Маючи вдома працівника бібліотеки позичати книгу в друзів — то міг бути тільки я :-)

З іншої сторони: а що було робити, якщо ту книгу вже другий чи третій рік по черзі читають всі працівники, їхні родичі, знайомі і т.д. і в бібліотеці вона практично не буває. Так — книга дійсно класна: «Записки українського самашедшого» — роман Ліни Костенко, яка до нього була відома як поетеса.

Про що книжка?

Про нас. Про наш час. Про наших сучасників. Про всім нам відомі події. До речі хронологічно події відтворені досить точно і, хоча на підручник з новітньої історії України «Записки...» не потягнуть, але на шпаргалку — цілком.

Описано все це вишукано і майстерно, тож не дивно, що книгу миттєво розібрали на цитати. Декілька влучних фраз, які раніше мені не зустрічалися, я й собі «на стіну» закинув, але загалом процес читання постійно супроводжувався приємними відчуттями дежавю.

Ще одне, за що мені «Записки...» дуже сподобалися, так це те, що життєва позиція головного героя чимось нагадує мою власну. З мене персонаж, правда, вийде значно більше пофігістичний до політики, але загалом оте відчуття, якщо хочете, «неправильності» навколишнього світу в мене також досить гостре. Як казав один дотепник: «щось треба в консерваторії поправити». Особливо імбецильні представники нашої збоченої спільноти навіть закидали Ліні Василівні «ксенофобію, гомофобію и сексизм», хоча нічого схожого в книзі і близько немає.

Читається роман дуже легко і швидко, що по моїй внутрішній шкалі оцінювання означає «класно!». Хто ще не читав — раджу в цьому переконатися ;-)




 

Працює на AutoGenCMS 0.2.6

А чому це всі вирішили, що в сайта має бути шапка?