«Позичений чоловік»

Євген Гуцало. «Позичений чоловік»

Є в мене в zakroma-of-rodina одна книжка, яку я ніяк не зберуся дочитати, але про котру обов’язково мушу розповісти. Це роман Євгена Гуцала «Позичений чоловік, або ж Хома невірний і лукавий». Сюжет книги так собі — власне через це і читаю довго, але й кинути не можу, бо весь текст щедро пересипаний прадавніми українськими приповідками.

Ну от, до прикладу, цей діалог:
 

— Бо хто ще так позичає, Хомонько, як я? Хіба є ще в селі такі, як я, що зичать кожному добра, а собі зла? Та вони тобі й пустої дірки не дадуть! Ходила Одарка Дармограїха по хатах, просила теж позичити на якийсь час, та їм шкода лою — світять водою.

— До кого ж вона ходила? — цікаво мені почути.

— До Нінки Шарпачки, просила Шарпака, але Нінка пообіцяла дати їй за царя Митрохи, як буде людей трохи.

Як бабак свисне — тоді бачитиме Шарпака.

— То крутилася до Ганки Вовчихи, канючила Вовка...

— Теж за теличку?

— За теличку, Хомонько!.. Але ж у Ганки й льоду на водохреща не вициганиш... Хіба що за царя Тимка, як стане земля тонка.

— Добре приспічило чоловіка, раз стільки гасала.

— Та то ж не так для себе, як для сільради... А ми, Хомонько, з тобою не такі, я не скупа, а що вже ти щирий!

— Ага, міняєш бика на воли, аби дома не були.
 

Такі перлини української мови треба збирати, бо те, що нам підсовує сучасний «ширпотреб», як не російське, то недолуго перекладене забугорне, а навіть як своє, то, за нечисленними вийнятками, — шлак рідкісний :-(




 

Працює на AutoGenCMS 0.2.6

А чому це всі вирішили, що в сайта має бути шапка?