Вело-Крим — 1. Арабатська стрілка

Почалася наша подорож з залізничної станції Новоолексіївка, де ми порозпаковували ровери хто з чохлів, а хто з наметів і попедалили на Генічеськ. Дорогою мало не повернули на Сімферополь, але здогадливий місцевий дядечко на старенькому «Москвичі» гукнув нам «Не туди повертаєте!», а потім зупинився і розказав куди їхати.

Частина дороги, яка вела по асфальту, а потім бетонкою і навіть якийсь відрізок ґрунтової дороги були зовсім не важкими, що, правда, не завадило мені пробити відразу два колеса. Так, так! Зловив два шипи акації не з’їжджаючи ні на які підозрілі стежки. Першим «здалося» і здулося заднє колесо, а коли в ньому знайшовся шип, то оглянув і переднє і виявилося, що воно теж «in progress», просто в ньому дірка менша. Пів години на латання дір і ретельний огляд всіх коліс. На щастя більше ніхто того щастя не нахапався.

Далі крутимо педалі до села Стрілкове, з якого починається власне Арабатська стрілка, а разом з нею і «пральна дошка» під колесами: дорога тут виглядає так ніби нею нічого крім гігантських гусеничних тракторів зроду не їздило. Насправді причина такого рельєфу — вітри, але від цього їхати по ньому ані не легше, ані не приємніше — дико трусить, моментально гасить швидкість, словом ніби навмисно робить все, щоб максимально втомити.

Попри все ми таки доїхали до страусиної ферми, а дехто дорогою навіть встиг скупатися в Азовському морі (море тепле!!!). Ще на під’їзді до неї нас почали доймати комарі, але екзотичні яєшня і печеня в барі з кондиціонером на якийсь час відволікли нас. Коли ж ми пішли подивитися на самих страусів — все почалося заново.

Далі ставало лише гірше. Готуючись до ночівлі я виглядав так: штани, куртка (футболку прокусують!), зимова шапка натягнута аж до шиї, кисті рук втягнуті в рукави. Залишилося обличчя, але там я їх бачив і відразу ж бив.

До слова про ночівлю. Різниця в пів часового поясу дуже помітна і вже дев’ята година в Криму — темна ніч, а коли я про це говорив телефоном зі Львовом — тут ще навіть світла в кімнатах не вмикали (правда тоді погода була хороша, бо зараз я якраз в такий час це все пишу і вже трохи затемно без жарівки).

Нажаль явним чи неявним ініціатором зупинки на нічліг майже щодня був я. Попередні поїздки не надто покращили мою фізичну форму і я просто-напросто або починав безбожно «здихати» і відставати або просто казав: «Хлопаки я на нині приїхав...» На щастя мене не били, а лише шукали найближче місце придатне для ночівлі.

На Арабатській стрілці ми його не надто довго вибирали: все було досить одноманітним, лише знайшли галявину трохи далі від дороги, щоб не «світитися» і не приваблювати потенційних небажаних гостей. Також це був один з більш вдалих випадків, коли вдалося розбити табір ще засвітла.

Там же виявили і першу пропажу: загубилася тринога для казанка.Оголошення: Хто знайде на Арабатській стрілці триногу для казанка — привозьте її до Львова. В винагороду — екскурсія по львівських кнайпах та/або на Ратушу.

«Друга сторона медалі» зі зсувом доби в часі: світає також помітно раніше. Тож коли ми зібралися, пообганяли з себе комарів, сяк-так поснідали, пообганяли з себе комарів, і вирушили в дорогу, обганяючи з себе комарів, сонце було вже досить високо і припікало. Куртку довелося скинути і ще раз переконатися, що футболку комарі прокусують. «Пральна дошка» з-під коліс теж нікуди не зникла. Зате потихеньку почали зникати запаси води. До села Соляне — першого неселеного пункту з південного боку Арабатської стрілки доїхали вже з порожніми баклажками. Зате там знайшовся сякий-такий магазин, де ми поповнили запаси і поскакали (слово «поїхали» не в’яжеться з відчуттями) по все тій же «пральній дошці» повз руїни фортеці до села Кам’янського — фактичного закінчення Арабатської стрілки. Там поповнили запаси в магазині, біля котрого відразу ж і пообідали і покотилися на Феодосію. Укурений GPS показав дорогу зовсім не ту, яку показував в Соляному, але ми це пізнувато помітили, тому до Феодосії доїхати не вдалося — заночували на пляжі «Піщана балка». Місце майже повністю забудоване базами і санаторіями, але той клаптик, що залишився вільним виявився просто шикарним — вид на набережну Феодосії, купа дров, рівненьке місце під намети.

Але це вже не Арабатська стрілка, а тому: «To be continued...»