Канів. Політика (або про що промовчала «Україна кримінальна»)

По-правді кажучи довелося трохи побігати, бо різні частини спектаклю розгорталися в різних куточках чималенького парку-музею Кобзаря.

Для початку як не згадати повний маразм «сек’юріті», які безбожно ганяли колони делегатів з різних куточків України, звільняючи то одну, то іншу зону для ясновельможного політичного бомонду. І це після того, як люди пройшли через пів міста — від собору в центрі (собор на вулиці Леніна — це вже весело :-D) до Чернечої гори на південній околиці, повторюючи історичний шлях поховальної процесії. Процес перекривання різних ділянок був настільки хаотичний, що навіть маючи при собі рації ці надзвичайно ввічливі, але дуже настирливі панове не в стані були проконтролювати яка ж ділянка ще відкрита і як туди можна доступитися — фрази «Піди прослідкуй, щоб їх там пропустили» та «А що вже не пускають?» звучали з їхнії вуст на кожному кроці. В кінці-кінців більшість делегацій, зокрема і від львівщини приймали вимушені сонячні ванни, а більш ніж половина парку навколо пам’ятника була майже вільною — там залишилися ті, хто прийшов раніше (тобто приїхав автобусом просто під Чернечу гору і в пішій ході містом участі не брав) і встиг туди зайти до початку активної діяльності охоронців.

Після делегацій від різних міст та областей почали підтягуватися ближче до основної сцени. Тут мені в очі кинулася ще одна цікавинка. Написи на прапорах були більш-менш знайомі всім:
— Політична партія «Наша Україна»,
— Блок Юлії Тимошенко,
— Свобода
і серед цього всього
— Украина. Партия регионов.
І ці люди хочуть нормального ставлення до себе? Яке може бути ставлення до фйолків, які на могилу найвизначнішого українця припхалися з російськомовною символікою? В мене чомусь негативне...

Далі був молебен та виступи високоповажного панства, які і послужили матеріалом для вищезгаданої статті. Я би може і погодився з нашим «расєйскамовнім прєм’єром» на рахунок того, що «Те, кто во время литии выкрикивал оскорбительные лозунги, ну, здесь даже комментировать не нужно», якби не одна цікава деталь: приступаючи до «литии» батюшка очевидно переборщив з «возлияниями вовнутрь» і це було дуже гарно чути по його голосу. Порівняно з цим пікантним моментом скандування «Геть московського попа» очевидно було меншим богохульством.

Виступ пана Литвина нічим особливим не вирізнявся, хіба що «Ганьба!» йому та всім решта виступаючим кричало не лише «Около сотни активистов ВО "Свобода"», а ще й декілька сотень представників делегацій міст та областей — хор був нічого так... Без технічних засобів перекрикували його в колонках...

А от піарщикам Миколи Яновича — тверда п’ятірка! На цей раз в його промові майже не було чути русизмів! Правда і самої промови майже не було чути, бо чутливість мікрофона скрутили рівно настільки, щоб було чути, що він щось говорить, але абсолютно неможливо розібрати ані слова :-D. Очевидно, що якісь огріхи все ж були і пані Гандзя Герман, котра виступала наступною, бажаючи їх загладити, почала белькотіти щось заупокійне перескакуючи туди-назад з російської на українську. Як завжди дуже чітким голосом, дуже пафосно і дуже беззмістовно.

Далі панове політики з челяддю понесли свої вельможні дупи до сцени — слухати хор ім. Верьовки, і саме в цей момент прозвучала єдина промова, яка зірвала шквал аплодисментів — користуючись тим, що охоронці почали відтягуватися в сторону сцени вслід за «поважними гостями» хлопака зі «Свободи» (це якщо вірити «Україна кримінальній», бо все сталося так швидко, що ніхто його толком не побачив) практично без зусиль підійшов до мікрофона і видав:
— Перед Вами виступали «Раби, підніжки, грязь Москви"...
очевидно хотів сказати ще щось, але не встиг — «После этого микрофоны были выключены.» От тільки невідомий кореспондент забув сказати, що виключили їх фізично — вирвали шнур з мікрофона.

Далі офіційна делегація слухала виступи творчих колективів, а люди нарешті змогли доступитися до пам’ятника Кобзарю і покласти свої квіти та вінки. Відбувалося це одночасно, а зовсім не «После отъезда премьера и спикера...«, як написала «УК». Тут теж не обійшлося без гурмового маразму — ломанулися до пам’ятника всі і зі всіх сторін, і ті, що зайшли першими не могли спуститися, а решта не змогли підніматися. Згодом трохи нарозумилися, самоорганізувалися і обійшлося без травматизму, але ще трішки і могло бути й гірше.

Ще трохи згодом офіційна делегація пішла в музей і вхід в нього з безкоштовного перетворився на неможливий. На щастя на цьому цирк закінчився, люди розійшлися хто до пам’ятника, хто слухати численні концертні виступи на різних площадках, а хто просто скупатися в Дніпрі, але про сам Канів я ще розповім окремо, а наостанок пропоную переглянути повну фотогалерею з вистави театру політичного абсурду.

Оновлення від 24 травня: Ще знайшов статтю на УкрПравді та її передруки. Від публікації «УК» відрізняється згадуванням про виступ Ганни Герман. Єдиний більш-менш детальний опис подій подала газета «Дзвін», зокрема за її даними взагалі невідомо чи належить до якоїсь партії чувак, що видав фразу про «рабів, підніжок, грязь Москви".