Неймовірно, але мені це вдалося!

Я довів свою домашню систему до абсолютно непрезентабельного стану і вчора угробив цілий вечір, щоб це виправити та ще й на ніч залишив. А найсмішніше те, що до ранку воно через якусь помилку відкатало назад все те, що цілю ніч робило.

Другий прикольний факт — вчора під час відновлення системи я подивився 6 серій серіалу. MPlayer з консолі і драйвер dga (Direct Graphics Access) рулить!!!

Третій приємний факт — зранку я за 15 хв перед виходом на роботу все-таки зробив те, що воно автоматично не змогло зробити за нічку.

Ви спитаєте як я довів систему до такого стану? Елементарно! Додав в список джерел пакетів репозитарії Mandriva cooker (найновіші, але нестабільні пакети) і оновився, а потім побачив глюки і захотів відкатати все назад. НІКОЛИ ТАК НЕ РОБІТЬ!!! Достатньо просто дочекатися доки баги виправлять в свіжих пакетах. А ще краще — не експериментувати, але то не про мене :-)

Обіцяні фото з Бакоти по технічних причинах затримуються.

Заглянув сьогодні на kernel.org подивитися що свіжого з'явилося відколи мене туди заносило востаннє і маю для всіх лінуксоїдів приємну новину — найсвіжіша версія вже має нумерацію 3.0

Що ж такого нового і хорошого там з'явилося, що аж поміняли першу цифру?

Як завжди в таких випадках ані містики, ані фантастики, ні тим більше прогресивних наукових технологій я описувати не буду, просто в мене є (я ще не визначився шкідлива вона чи корисна) звичка давати статтям такі-от назви.

Завдання просте: є типова задача, є комп'ютер перфектно налаштований саме під неї. Тепер треба те ж програмне забезпечення з тими ж налаштуваннями встановити ще на N+1 комп'ютерів.

Класичний варіант: на кожному комп'ютері інсталюєте систему, потім потрібні програми, потім все налаштовуєте і перевіряєте. Якби я був не настільки лінивим можливо я б так і робив, але зайве працелюбство у списку моїх недоліків не значиться.

Днями вирішив начисто переставити систему на робочому компі, бо назбиралося занадто багато різних останків від моїх експериментів з софтом і вони почали досить відчутно займати місце на диску. Можна було, звісно, почати копатися що і до чого, що можна потерти, а що треба залишити, але як показує досвід — почати все з чистого лиска набагато простіше.

Робочий «ящик» в мене, чесно кажучи, трохи відсталий від життя, але що поробиш — основний клієнт держава, а держава, як відомо, з грошима розстається дуже неохоче. Що таке Celeron 2.66GHz, 512Mb пам’яті і 120Gb диска користувачі домашніх комп’ютерів вже давно забули, а от в офісах це ще не найстаріше, що можна зустріти. Єдине, що радує — PCI Express відеокарта NVidia Geforce 6200, а не якесь інтегроване s3, як в більшості компів з тої партії, і трудом праведним і неправедним нажитий монітор Iiyama PL1902W (люди просто не могли на ньому виставити його рідну роздільну здатність 1440х900, а в Linux'i параметр ModeLine вирішує всі проблеми на раз-два, тому я «зробив ласку» і загріб його собі взамін за звичайний 3:4).

От на цьому залізі мені довелося зробити умови для комфортної роботи для мене любимого і зараз рокажу Вам як.

Сьогодні довелося черговий раз зіткнутися з тим, про що я писав у статті про Linux: щось колись налаштовував, а що і як — не пам’ятаю. На цей раз я згадував настройки до бази даних DB2 компанії IBM.

Взагалі-то ще до настроювання ця софтіна порядно попсувала мені нерви. Все-таки ще в 2009 році IBM остаточно припинила підтримку восьмої версії, а з тих пір в світі Linux’ів багато чого змінилося. Тому коли я спробував встановити її на новий дистрибутив, то нарвався на цілу купу дивних глюків, які робили використання бази даних неможливим. Спочатку все запустилося, але відмовлялося робити резервні копії. Оскільки база зовсім не експериментальна, а використовується в досить критичній системі, то без резервного копіювання залишати її не можна було ніяк.

Ті, хто цікавився моїми статтями напевно вже помітили, що я часто згадую операційну систему Linux і пов’язані з нею програми. Ну а якщо Ви не почали читати цю статтю з середини, а все ж поглянули на заголовок, то вже знаєте — я використовую OC Linux на своєму персональному комп’ютері. Причому, як на роботі, так і вдома.

Ну на роботі, скажете Ви — це зрозуміло. Там або задачі якісь специфічні або фірма на ліцензіях економить. Ні те ні інше! Наліпка Windows’a з серійним номером в мене все ще збереглася, але сам він вже декілька років мене своїми глюками не тривожить. Частково перехід на Linux справді був зумовлений колом задач, які я виконую, але від самого переходу змінилися лише швидкість і зручність роботи. При бажанні я б міг робити ті ж дії і з Windows’a. Я навіть деякий час робив, але потім усвідомив, що попри роботу я затрачаю чималі зусилля ще й на обслуговування операційної системи, а так як я по натурі лінивий, то й вирішив спростити собі життя.

Взагалі-то є одна річ за яку я Linux, буквально ненавиджу:

Чи то я читати не вмію, чи то справді на безкрайніх просторах Інтернету все так запущено, але сьогодні, здавалось би, тривіальна задача рівномірної нарізки каналу на невідому кількість користувачів змусила мене досить серйозно поритися в документації.