За інформацією незалежного інформагенства UAReview ДП «Укравтодор» звернулося до Верховної Ради України з пропозицією щодо заміни в рамках нових правил дорожнього руху дорожнього знака 1.16 «нерівна дорога» знаком 1.16.1 «рівна дорога».

Знак 1.16 «нерівна дорога»

Таким чином фахівці пропонують зекономити бюджетні кошти, оскільки на автошляхах України замість близько міліона знаків 1.16 тепер будуть потрібні лише декілька десятків знаків 1.16.1

Друзі-туристи, возрадуйтеся! Виявляється вже кілька років Львів—Рахів — не те чудо в пір’ях, яке стає під кожним кущем, а нормальний поїзд, який досить швидко їде (7 чи 8 годин до Рахова). Виїжджає, правда, трохи поганенько — в четвертій пообіді, але в літній час цілком реально ще засвітла доїхати в гори, знайти якесь місце для ночівлі і зрання-раненько вже чалапати на ту ж Говерлу, Несамовите, Чорногору чи в протилежну сторону — на Хом’як-Синяк, Близниці і т.д.

• 06:00 — перший будильник. Виключив будильник, закрив вікно, включив опалення.
• 07:10 — не дочекався другого будильника, в голову лізуть різні думки про «бесцельно прожитые годы».
• 07:50 — вийшов з дому. Думки на місці.
• 08:50 — створив цю статтю. Думки миттєво випарувалися. Вирішив переналаштувати ADSL-концентратор, щоб де-які моменти стали більш «по фен-шую».
• 09:30 — остаточно запоров конфігурацію ADSL’я. COM'івський шнурок від UPS'a — лайно — через нього керування неможливе. Взяв нормальний.
• 09:50 — відновив доступ до ADSL'я, але з клієнтами все ще якась лажа.
• 12:45 — все виглядає більш-менш працюючим, але конфігурація, яка генериться після перезавантаження концентратора, мене вводить в ступор. Лишаю як є, бо дзвонить юзер, який хоче запустити сканер MF4500dn з-під Linux'a. Коли нічого не получається — читаю нарешті мануали — ця модель не підтримується.
• 13:05 — іду на обід.
• 13:25 — брателло причитає в кращих традиціях села Задрищенці щодо моєї трудової дисципліни. Він вважає, що це смішно. Я теж колись так вважав. Поки не набридло. За звичкою огризаюся в тому ж стилі і знаходжу що є на обід.
• 13:40 — вирулюємо до праці. Дорогою триндимо «за жизнь». Розповзаємося по роботах.
• 14:20 — наша пісня гарна й нова... Десь посеред процесу пиляння ADSL'я відвалюється основний канал Internet'у. Поки по телефону пояснюю що сталося — все повертається до норми.
• 17:05 — конфігурація нарешті більш-менш читабельна. Збираю манатки, йду додому. По дорозі заходжу на кілька хвилин до телефоністів обговорити плани на травень.
• 17:45 — «кілька хвилин» закінчилися :-) нарешті йду додому.
• 18:10 — їм, шарюся по хаті, потім включаю «Ніжність до ревучого звіра» — трисерійний фільм про льотчиків-випробовувачів. Далі час губиться. Фільм хороший. Долі. Характери. Роздуми. Пісні Юрія Візбора. Виявляється я ніколи не дослуховував до кінця «Ты у меня одна». Та й решта хороші — зі смислом. Десь в процесі приходить брат, потім його дітлахи (вони класні поки не починають за щось цапатися), пробуємо різні картки до мого фотоапарата — не підходять. Потім всі помалу розбігаються і я далі дивлюся кіно.
• 20:55 — виявляється ADSL все-таки недоконфігурований. Скидаю на заводські настройки, відновлюю базові параметри.
• 21:20 — нарешті все працює. Додивляюся фільм.
• 22:40 — нарешті визначився як буде виглядати ця стаття. Сідаю писати.
• 22:55 — згадав про другу(точніше першу) частину посилки. Вчора ввечері вона вже відображалася в системі відслідковування «Укрпошти». Перевірив — пакунок все ще в Києві.
• 23:25 — закінчую статтю і день з тим же висновком, що і зранку — я бездумно продовбав ще один день. Як і багато тисяч інших до нього.

Перенесено з сайту tourpro.com.ua

Вітаю, народ! Нагадую, що є така ідея — покататися на роверах по Криму після травневих свят.

Так от: якщо ви вирішили долучитися до нашої компанії чи ще роздумуєте — визначайтеся, бо відзавтра (яке настане через 10 хвилин яке вже настало поки я писав цю статтю) вже можна замовляти квитки на потяг, а Крим — напрям популярний — не відкладайте це в довгий ящик!

І ще одна пропозиція над якою можна подумати трохи довше: 1-3 травня також роверами проїхатися на Синевир.

Ще одне старе добре американське кіно. Різдвяна казка 1946 року, трохи «підсолоджена», але все ж змушує замислитися

• скільки людей прийде тобі на допомогу у скруті, чи бодай помолиться за тебе?
• наскільки важливі ми самі і наші повсякденні вчинки для оточуючих?
• чи справді наше повсякдення гірше ніж мрії?
• а може, якщо бути вдячним за те що є, то з часом збудуться і мрії?

Даним-давно, ще в січні місяці, коли снігу було значно менше ніж зараз, а гарного настрою значно більше, натрапив я на китайський internet-магазин DealExteme, в якому знайшов цілу купу цікавинок і дещо навіть замовив. Спочатку я пробував оплатити замовлення через картку одного відомого банку, але його не менш відома система internet-банкінгу вперто відмовлялася дозволити моїй кредитці on-line розрахунки (десь 5 днів я перевіряв, але здається вони не дозволені і донині). Довелося спробувати чи годиться моя зарплатна картка для такого діла. Годиться. До кінця дня я вже бачив в системі замовлень DealExteme статус «Payment Confirmed».

Але на цьому пригоди не закінчилися.

Чорно-білий фільм 1941 року, перша режисерська робота Орсона Велса, який і зіграв головну роль — медіамагната Чарльза Фостера Кейна.

Драматична оповідь про життя чоловіка в котрого було ніби все: багатство, хобі, робота, жінки. А йому потрібна була лише любов. І помираючи в цілковитій самотності його спогади звертаються в єдине місце де його любили.

Ніякого хепі-енду, ніякого мордобою, ніяких спецефектів — просто історія людини.

Вічним темам — вічні дискусії. Приводом до написання цієї статті стало спілкування з колегою-блогером Олександром Маньшиним, яке почалося з його не надто толерантної статті. Сам автор стверджує, що це крик душі після «змістовного» спілкування з коментаторами і інші його статті на цю тему не такі категоричні (вони справді дещо стриманіші, але — будемо називати речі своїми — все ж досить упереджені).

Спробую максимально конструктивно і обґрунтовано відповісти, чому я дотримуюся протилежної позиції щодо ключових тез Олександрових статей. У зв’язку з цим наперед вибачаюся за «много букофф» і частковий копіпаст з однієї з попередніх статей.

Ще один приклад хорошого американського кіно. Насправді два приклади, бо є дві частини з тими ж акторами, але зняті різними режисерами. Мабуть така вже карма в Walt Disney Pictures, що в них як правило фільми получаються хороші.

Сюжет: середньостатистична американська дівчина-підліток дізнається, що вона спадкоємиця трону в далекому європейському королівстві. З цього моменту все іде шкереберть — увага преси, однолітків, нове життя, нові обов’язки, нові та старі друзі і «друзі»... Коротше несолодко...

Кінокомедія, бойовик, музичний фільм — неповний перелік характеристик цієї кінокартини. Одна з небагатьох режисерських робіт відомого КВН-щика Юлія Гусмана. З впізнаваних особистостей в фільмі зіграли: Лев Дуров, Полад Бюль-Бюль Огли, Сергій Юрський.