Перенесено з сайту tourpro.com.ua

Ахтунґ! Оголошення!

Маємо черговий подарунок від уряду — додатковий вихідний на День Конституції — 28 червня (п’ятниця). А це означає, що є три дні вихідних і можна з’їздити, наприклад в Бакоту.

Початковий план такий:

Уявіть собі, що можете вибирати які спогади залишити, а які назавжди знищити. Герої фільму можуть. Не самостійно, звичайно, а за домогою вчених. Спочатку знищуються всі нагадування про людину чи подію, а потім техніки за допомогою апаратури копирсаються в мозгах і видаляють спогади.

Мало б все стати простіше і спокійніше... Ага! Чого захотіли! По-перше: наша голова значно складніша ніж здається. По-друге: весь світ складніший (чи краще сказати розумніший) і так чи інакше розставляє на свої місця.

Попередня стаття закінчилася приїздом на «Піщану балку» — пляж перед Феодосією. Перше, що варто згадати: там ми ночували не в повному складі. Остап притиснув на педалі так, що опинився аж на іншій околиці Феодосії і повертатися (а насправді підніматися) йому не було сенсу. Намет, казанок і їжа в нього були, так що ми не дуже хвилювалися за нього.

Сам пляж майже по всій довжині роздерибанений між базами і санаторіями, але на вільному п’ятачку знайшлося шикарне місце: рівне і з дровами.

А на ранок виявилося, що ще й з кліщами. Насправді перший екземпляр трапився на очі ще звечора, але я по незнанню обізвав його крабиком, дав щелбана і він полетів в невідомому напрямку.

Якось кострубато виходить писати текст про людей, усвідомлюючи, що частина (ба навіть більшість) з вас, шановні читачі, цих людей не знає. Спробую коротко познайомити вас з учасниками цієї пригоди.

Під час подорожі нам раз за разом траплялися стада худоби і чомусь переважно то були не корови, а саме бики. От мені і згадалася фраза «...діє як червона тряпка на бика...». Так кажуть, коли певну людину завідомо щось сильно дратує.

Є лише один нюанс: в корів, биків, собак, та й дуже багатьох інших тварин зір ахроматичний — вони не розрізняють кольорів.

Так що шанси роздратувати бика у вас одинакові що червоною шматою, що фіолетовою в крапочку.

Ідея писати щодня з тріском провалилася, як тільки виявилося, що славно-/сумно- звісний «ОГО! Мобільний» не дуже-то й спішить з’єднуватися на Арабатській стрілці чи в інших точках Криму, а навіть коли з’єднується — швидкість така, що поки відкривав сторінку BAN'a вКонтакте, то якраз встиг допомогти поставити намет. А за таких умов статтю написати — взагалі фантастика. Тому вибачайте за вимушену перерву.

Зате тепер я маю про що писати.

Трохи давня задумка всупереч всім традиціям не накрилася мідним тазом і ми таки поїхали на тиждень велосипедами в Крим. Доба в поїзді — це нецікаво, тому почну з приїзду.

Поки що продовжую вчорашню ідею писати бодай щось, бодай трішки, але щодня. Сьогодні по логіці я мав би бути 100% зайнятий підготовкою до завтрашнього від’їзду. Ага... Зараз! Десь з годину потратив на закупку продуктів, ще годину-півтори на пакування торбів, а весь решта день — хто в ліс, хто по дрова.

ОК. Будемо вважати вмовили. Принаймні спробувати варто.

Що саме? Писати кожен день бодай щось, як радять отут. Натрапив на цю статтю в RSS-стрічці з блогерської групи в «Кантактах» і чомусь мені здалося, що це цілком реально, незважаючи на те, що я останнім часом взагалі-то трошки розлінився.

Отже поїхали:

Перенесено з сайту tourpro.com.ua

Лякали нас прогнози дощами і грозами, але перед самим виїздом нарозумилися, так що відкинули ми всі резервні варіанти і вирішили їхати як спочатку задумували — на Синевир.

Початково ми планували доїхати «лепездричкою» до Лавочного, там трохи пропедалити в гори і на наступний день спускатися через Верхній Студений і Нижній Студений на трасу до Міжгір’я, але «Укрзалізниця» внесла свої корективи: виявляється електричка, яка в розкладі значиться як Львів—Лавочне насправді називається Львів—Стрий—Лавочне—Мукачево, а значить зупинятися в Лавочному нам не було сенсу, бо за кілька станцій був Гукливий, який вже знаходиться на трасі Воловець—Міжгір’я (Очевидно в питаннях безпересадочного проїзду залізниця і львівська сільрада дотримуються діаметрально протилежної філософії. Підхід залізничників мені однозначно більше до вподоби.). Під косі погляди контролерів ми «проґавили свою зупинку» і ніченькою темною вилізли десь посеред лісу. Принаймні так нам спочатку здавалося. Насправді село і траса були за 15-20 метрів, просто треба було трошки повернутися назад і поозиратися довкола.

Після довгих роздумів, зважування всіх «за» і «проти» я врешті-решт махнув рукою на всі «проти» і трохи більше тижня тому купив собі мотор-колесо, про яке вже раніше трохи писав. Виявляється його зовсім не обов’язково замовляти в Миколаєві, а можна придбати в нас у Львові (адреси на сайті не вказано, але кому цікаво — магазин розташований на мотозаводі).
 

Почнемо з поганого: