Ну для початку, мабуть, незле було б розказати що таке Viber і чому його треба дурити.

Так от: Viber — це програма по функціоналу дуже схожа на Skype, але іменем користувача в ній служить номер телефону і для реєстрації ви повинні її встановити на свій мобільний. Є версії під всі популярні мобільні операційні системи і гімNoki’ю (ну де ж без неї).

При цьому сам мобільник потрібний тільки в момент реєстрації (дурю — не тільки, але про це пізніше), щоб на нього прийшла СМСка з кодом. А далі все спілкування йде через internet. І не обов’язково з мобільного: є звичайні десктопні клієнти під Windows, Linux i MacOS X

Якщо у вас iPhone, Android або щось в тому роді — жодних проблем — ставите на телефон, реєструєтеся, ставите на комп’ютер і користуєтеся. А от якщо ні....

Я тут свіжознайдені приколи викладаю, а в процесі вияснення робочих питань вияснилося, що є люди, які і старих не бачили.

Якщо ви раптом також пропустили цю ржачку — зустрічайте: Мертвий терорист Ахмед (необхідні бодай мінімальні знання англійської)

Правильніше б навіть говорити «ржав», а не «сміявся».

З чого?

А от подивіться:

І знову, привіт!

Сьогодні — субота, двадцять четверте вересня другого року за армагедонським стилем, за вікном ні секунди не осінь, проте шелест листків чути особливо чітко. Це шелестять сторінки книжок на двадцять першому форумі видавців.

І не витримавши такого тріумфу друкованого слова забастувала електроніка — черговий раз трішечки підздох сервер електронної пошти в львівській сільраді. Не все так страшно, як марудно, але цього виявилося достатньо, щоб для чимпошвидшого виправлення покликали мене. Прийшов,чим зміг — допоміг, але за приблизними підрахунками хлопакам ще з деньок-два доведеться помудохатися, щоб розставити все по своїх місцях.

І от якраз сьогодні в ратуші я і відчув оте недодежавю, яке аж в заголовок запихнув. От ніби все знайоме: коридори, якими відходив 14 років, охорона пускає без питань, ті ж кабінети, та ж техніка, так само збоїть :-), а водночас і присутнє зовсім нове відчуття: тут — я, там — проблеми, мене попросили допомогти з однією з них. До цього не надто підходиьть слово «пофігу», бо не пофігу — щось все-таки роблю, а не відправляю куди подалі, але працювати спокійно, без отого стану «жопа в милі», коли тобі щосекунди виносять мозг — безцінно!

Ну а коли ресинхронізація RAID-масиву написала, що її завершення слід очікувати через 5 годин — ми розбрелися хто куди.
 

Я — на форум видавців.

Воробус, бідака, стратив сон і апетит, так чекає доки я прийму виклик від Олі i Сашка на забавку під назвою «Ice bucket challenge».

Хто не в курсі — в світі так рекламують обливання як профілактику аміотрофічного бічного склерозу (англ. Amyotrophic lateral sclerosis, він же ALS). В нас же є серйозніша проблема — війна з неонацистською Росією, тому в українській версії учасники збирають гроші для української армії.
 

Правила прості до неможливості. Якщо ти прийняв виклик, то маєш два варіанти:

1. Облитися холодною водою і закинути воякам 100 грн.

або

2. Не обливатися, але закинути 1000 грн.
 

Скільки айсу було в моєму бакеті і що з того получилося — дивіться самі:

Якщо Вам, не приведи Господь, доведеться почитати установчі документи комунального підприємства, то там є кілька речень на цю тему. Але це — брєд сивої кобили, не більше і не менше ніж вимагають закони, які, як відомо, з реальним життям мають мало спільного.

Насправді все набагато простіше, хоча і не дуже очевидно:

Це не жарт. Це справді неправильна книга. На ній так і написано:
 

ІРЕН РОЗДОБУДЬКО

Одного разу...

неправильна книга
 

Потрапила вона до мене, на відміну від інших книг Ірен Роздобудько, чисто випадково. По ходу читання переконався — книга і справді неправильна. Я б навіть сказав найнеправильніша з неправильних: її постійно хочеться цитувати, але текст написаний так, що вирвати якийсь кусок з нього, практично нереально. Треба цитувати цілий розділ. Ну а хто ж такі цитати читати буде... А ті нечисленні одиниці, що будуть — вони і всю книжку прочитають (що, до речі, непогана ідея).

Найнеправильніший спосіб процитувати неправильну книгу — взяти з цеї книги текст, який і сам в ній є цитатою:

Перший з пристроїв, про які я недавно обіцяв розповісти — маршрутизатор Mikrotik RB750.

Подивимося що влазиться в цю невеличку (113x89x28 мм) коробочку.

1. 400 мегагерцовий процесор архітектури MIPS-BE
2. 32 мегабайти оперативної пам’яті
3. 32 мегабайти флеш-пам’яті
4. 5 портів 100 Мб/с (у версії RB750GL порти гігабітні)
5. фірмова операційна система RouterOS

Блог в липні не оновлювався. Все. :-)

Є в міськраді підрозділи, діяльність яких «ні словами сказати, ні пером описати». Тому що діяльність ця зводиться до видачі циркулярів типу

• Документи міської ради мають набиратися таким-то шрифтом, такого-то розміру, з такими-то відступами. Та кого цікавить як той папірець виглядає, якщо внутрішні документи і так «ходять» в електронному документообізі, а в зовнішньому листуванні більше ніхто цих правил не дотримується і все одно получається зоопарк повний.
• Таблички на кабінетах міськради повинні мати вигляд.... Причому цей вигляд регулярно міняється і таблички, відповідно, передруковуються.
• Відповідаючи на телефонні дзвінки треба говорити не «Алло» чи «Слухаю», а «Доброго дня, Ви зателефонували в сякий-такий-перетакий департамент львівської міської ради, мене звати Василь Пупкін, чим можу Вам допомогти?». Я щасливий, що мені повідомили куди я подзвонив і з ким розмовляю, але відкрию таємницю: більшість людей не ідіоти і прекрасно знають куди вони телефонують. Вони могли б вже якесь питання задати замість вислуховувати ті тиради.