Під час подорожі нам раз за разом траплялися стада худоби і чомусь переважно то були не корови, а саме бики. От мені і згадалася фраза «...діє як червона тряпка на бика...». Так кажуть, коли певну людину завідомо щось сильно дратує.

Є лише один нюанс: в корів, биків, собак, та й дуже багатьох інших тварин зір ахроматичний — вони не розрізняють кольорів.

Так що шанси роздратувати бика у вас одинакові що червоною шматою, що фіолетовою в крапочку.

Поки що продовжую вчорашню ідею писати бодай щось, бодай трішки, але щодня. Сьогодні по логіці я мав би бути 100% зайнятий підготовкою до завтрашнього від’їзду. Ага... Зараз! Десь з годину потратив на закупку продуктів, ще годину-півтори на пакування торбів, а весь решта день — хто в ліс, хто по дрова.

ОК. Будемо вважати вмовили. Принаймні спробувати варто.

Що саме? Писати кожен день бодай щось, як радять отут. Натрапив на цю статтю в RSS-стрічці з блогерської групи в «Кантактах» і чомусь мені здалося, що це цілком реально, незважаючи на те, що я останнім часом взагалі-то трошки розлінився.

Отже поїхали:

...подивився нині на свій стіл, почухав потилицю і вирішив позапихати що менш потрібне в шафу. Але в мене захламленість досягла такого рівня, що для того, щоб щось непотрібне запихнути в шафу треба спочатку з неї щось непотрібне викинути. Так дойшла нарешті черга до моїх університетських конспектів. Перелистав, подивився на терміни «множинна регресія», «модель ринку», «умови інтегрованості функції», якісь там леми, теореми, доведення, партії в хрестики-нолики, чудові нотатки на полях, типу «Умовивід — вивід ума з голови», так і не згадав що таке «о мале», зате без проблем читав якусь статтю про опціони (серія курсаків і диплом все-таки в голові щось відклали)... Словом черговий раз переконався, що найкорисніша річ, яку дав мені університет — зовсім не освіта, а цікаві знайомства, пригоди і купу друзів.

Так що з макулатурою я попрощався досить легко, але мимоволі випливають думки: А що ще я колись викину?. А що я вже викинув з того, що колись вважав важливим чи цікавим? Що я забув? Чого насправді навчився?

Заглянув при нагоді в статистику, щоб дізнатися що з моєї писанини вас насправді цікавить. Рейтинг, взагалі кажучи, не здивував. Треба лише якісь висновки з нього зробити :-)

Отже погляньмо на першу десятку найпопулярніших статей:

Бути шизом — це прикольно!
Нікуди правди діти:
Ти не сірих буднів невольник,
А володар світу із квітів.

Покупатися в хвилях вітру,
У краплині дощу задрімати,
З зір далеких весь пил струсити
І дракона ним з рук годувати.

Але пів життя — сірі будні
Між людей, що себе лиш чують,
Що собі із думок недалеких
Гамівну сорочку гаптують.

Я не вмію думки складати
В слів і речень коробки тісні.
Через це все так кострубато
Спілкування дається мені.

Я б хотів вам свій світ показати.
Мерехтливий як крапля дощу...
Але ж вам геть усім наплювати
На все те, про що я мовчу!

• 06:00 — перший будильник. Виключив будильник, закрив вікно, включив опалення.
• 07:10 — не дочекався другого будильника, в голову лізуть різні думки про «бесцельно прожитые годы».
• 07:50 — вийшов з дому. Думки на місці.
• 08:50 — створив цю статтю. Думки миттєво випарувалися. Вирішив переналаштувати ADSL-концентратор, щоб де-які моменти стали більш «по фен-шую».
• 09:30 — остаточно запоров конфігурацію ADSL’я. COM'івський шнурок від UPS'a — лайно — через нього керування неможливе. Взяв нормальний.
• 09:50 — відновив доступ до ADSL'я, але з клієнтами все ще якась лажа.
• 12:45 — все виглядає більш-менш працюючим, але конфігурація, яка генериться після перезавантаження концентратора, мене вводить в ступор. Лишаю як є, бо дзвонить юзер, який хоче запустити сканер MF4500dn з-під Linux'a. Коли нічого не получається — читаю нарешті мануали — ця модель не підтримується.
• 13:05 — іду на обід.
• 13:25 — брателло причитає в кращих традиціях села Задрищенці щодо моєї трудової дисципліни. Він вважає, що це смішно. Я теж колись так вважав. Поки не набридло. За звичкою огризаюся в тому ж стилі і знаходжу що є на обід.
• 13:40 — вирулюємо до праці. Дорогою триндимо «за жизнь». Розповзаємося по роботах.
• 14:20 — наша пісня гарна й нова... Десь посеред процесу пиляння ADSL'я відвалюється основний канал Internet'у. Поки по телефону пояснюю що сталося — все повертається до норми.
• 17:05 — конфігурація нарешті більш-менш читабельна. Збираю манатки, йду додому. По дорозі заходжу на кілька хвилин до телефоністів обговорити плани на травень.
• 17:45 — «кілька хвилин» закінчилися :-) нарешті йду додому.
• 18:10 — їм, шарюся по хаті, потім включаю «Ніжність до ревучого звіра» — трисерійний фільм про льотчиків-випробовувачів. Далі час губиться. Фільм хороший. Долі. Характери. Роздуми. Пісні Юрія Візбора. Виявляється я ніколи не дослуховував до кінця «Ты у меня одна». Та й решта хороші — зі смислом. Десь в процесі приходить брат, потім його дітлахи (вони класні поки не починають за щось цапатися), пробуємо різні картки до мого фотоапарата — не підходять. Потім всі помалу розбігаються і я далі дивлюся кіно.
• 20:55 — виявляється ADSL все-таки недоконфігурований. Скидаю на заводські настройки, відновлюю базові параметри.
• 21:20 — нарешті все працює. Додивляюся фільм.
• 22:40 — нарешті визначився як буде виглядати ця стаття. Сідаю писати.
• 22:55 — згадав про другу(точніше першу) частину посилки. Вчора ввечері вона вже відображалася в системі відслідковування «Укрпошти». Перевірив — пакунок все ще в Києві.
• 23:25 — закінчую статтю і день з тим же висновком, що і зранку — я бездумно продовбав ще один день. Як і багато тисяч інших до нього.

Схоже я знов дістав «чарівного пендаля», який заставив мене багато чого переосмислити. І все, що я вважаю проблемами, принаймні має якусь імовірність вирішення, а буває і гірше...

Happy birthday, начебто

Десь приблизно тиждень тому виповнилося два роки, як я розпочав цю писанину. До цієї дати блог підійшов в другій своїй «інкарнації», змінивши дизайн, CMS та назву. Ніби відлуння нового девізу «Бути адекватним нудно!» — повна каша в мозгах, в житті...

Чужа ніч, чужий Львів.
Все не так, окрім снів.
В самоті між людей
Ні надій, ні ідей.

Вимкніть ніч цю чужу
Без ідей і надій!
Вимкніть світ, у якім
Ти чужа,
А я — твій