Днями вирішив начисто переставити систему на робочому компі, бо назбиралося занадто багато різних останків від моїх експериментів з софтом і вони почали досить відчутно займати місце на диску. Можна було, звісно, почати копатися що і до чого, що можна потерти, а що треба залишити, але як показує досвід — почати все з чистого лиска набагато простіше.

Робочий «ящик» в мене, чесно кажучи, трохи відсталий від життя, але що поробиш — основний клієнт держава, а держава, як відомо, з грошима розстається дуже неохоче. Що таке Celeron 2.66GHz, 512Mb пам’яті і 120Gb диска користувачі домашніх комп’ютерів вже давно забули, а от в офісах це ще не найстаріше, що можна зустріти. Єдине, що радує — PCI Express відеокарта NVidia Geforce 6200, а не якесь інтегроване s3, як в більшості компів з тої партії, і трудом праведним і неправедним нажитий монітор Iiyama PL1902W (люди просто не могли на ньому виставити його рідну роздільну здатність 1440х900, а в Linux'i параметр ModeLine вирішує всі проблеми на раз-два, тому я «зробив ласку» і загріб його собі взамін за звичайний 3:4).

От на цьому залізі мені довелося зробити умови для комфортної роботи для мене любимого і зараз рокажу Вам як.

Якщо я Вас зацікавив попередньою статтею про маршрути для велоподорожей, то напевно Вам також буде цікаво дізнатися і враження від проходження одного з цих маршрутів. У згаданій статті він заховався під номером 9. Для поїздки ми вибрали довший варіант — до Золочева, але, як на мене, це було великою помилкою. Причини так вважати в мене є три:

1. 73-75 (по різних велокомп'ютерах) — це реально забагато для нетренованої людини

2. після Глинян значну частину дороги треба їхати по трасі Львів-Тернопіль, яка по-перше нічого цікавого собою не являє, по друге — саме на цій ділянці є декілька досить затяжних підйомів, які можливо не були б серйозною перешкодою на початку шляху, але вони припадають на останні півтора години руху, коли вже і так ноги відвалюються!

3. на огляд Золочева не залишається часу (40 хв.до відправки поїзда)

Тому моя порада всім, хто схоче повторити цей маршрут — їдьте на Красне.

А, щоб Ви знали заради чого його все ж вартує проїхати, пропоную переглянути фотозвіт з нашої поїздки:

На масштабні поїздки народ чомусь збирається туго, тому доводиться вигадувати щось простіше. Сьогодні спробую перелічити варіанти легких веломандрівок. Вимоги неймовірно прості: цікаве місце і не надто довгий маршрут. Середня швидкість ненапряжного руху на велосипеді орієнтовно складає 10 кілометрів за годину. Досить нормально людина почуває себе на відстанях до 60 кілометрів, якщо дуже припре, то можна дотягнути до 80, а більше — це вже серйозна перевтома (Ще б пак — майже цілий день педалями крутити!).

От з таких нехитрих припущень і будемо вибирати потенційні «мішені».

Трафило мене сьогодні влізти в 64-бітну Windows 7 і подивитися що ж там насправді є 64-бітного, а що так і залишилося 32-бітним. Перші враження — не дуже... Постійно таке відчуття, що тих 64 біти нікому не потрібні, а розробники софта їх підтримку реалізують «від нічого робити» в вільний від основної роботи час. Задумайтеся тільки: 64-бітні процесори існують ще з середини 70-х років минулого століття, в десктопних системах почали активно використовуватися ще в 2003 році, а «серйозні» компанії досі не в стані переробити своє програмне забезпечення для використання нових можливостей. Насправді Itanium був випущений вже в 2001, але він зовсім не підтримував 32-бітної емуляції, а тоді софта піз 64 біти було взагалі мало і він серйозно «пролетів». Перші нормальні 64-бітні процесори були Opteron i Athlon64 від AMD, а десь в 2004 Intel «оклємався» і почав випускати 64-бітні Pentium-4 та Xeon сумісні з AMD-шними.

Перший день святкування роковин нашого славного міста Львова пройшов і слава Богу!

Взагалі в мене таке відчуття, що сама природа проти святкування дня Львова в травні: коли його святкували в вересні то погода була якась нормальна, а відколи пересунули на травень, то вічно якийсь отстой получається, принаймні дня Львова без дощу я не пам’ятаю вже хто-зна скільки років. Цього року погода взагалі звар’ювала — до повного щастя бракувало щоб сніг пішов! Добра половина всіх open-air міроприємств були скасовані через дощ і холод.

Доброго дня!!! Це знову я.:)

Кожного дня заходжу на цей блог, але часто розчаровуюся. Чому?

Все просто, автор ресурсу пан PVS не кидає нових статей, а якщо і це робить, то дуже рідко. На мої приватні повідомлення в інтернеті не відповідає, телефон змінив, поміняв пароль до будинку.:) Де ж він? Що з ним?

У сьогоднішній статті я хочу торкнутися теми: «Чому PVS не оновляє блог?»

Спочатку історія з Internet’y:

Розмова двох комп’ютерщиків
1: Люди дивні! От чому, коли несуть на ремонт взуття, то почистити його перед цим — само собою, а коли несуть комп’ютер, то ніхто не почистить, а мені тою пилюкою дихати!..
2: Якщо люди самі почнуть чистити комп’ютери, то в тебе зникне половина замовлень.
1: А й справді.... Іду в аптеку за масками...

Мораль цієї напіванекдотичної історії така: більшість проблем з комп’ютером виникають від його забруднення — бруд заважає тепловіддачі, стається перегрів, а потім перегріта деталь виходить з ладу. В особливо клінічних випадках від бруду можуть навіть зупинятися кулери.

Колись у своїй статті на блозі Воробуса я рахував вартість побудови «домушної» мережі і получилося, що найдорожчими компонентами є комутатор та кабель, а все решта можна організувати за відносно невеликі гроші. Цікавою альтернативою є Wi-Fi, але в неї є два суттєвих недоліки:
1)Низька швидкість за рахунок того, що точка доступу працює як концентратор
2)Велика кількість факторів, що гасять та спотворюють сигнал

Інші альтернативи я, признаюся чесно, просто не шукав, але, як це часто буває: якщо цікавишся якоюсь темою, то з часом новини по цій темі самі тебе знаходять. Саме так сталося і на цей раз — в прайсі однієї фірми мені трапилися пристрої HomePNA і я почав читати що це таке, а попутно знайшов схожу технологію Powerline і вирішив Вам про них розповісти.

Весна залишила позаду прохолоду та дощі і яскравим сонечком та цвітінням невпинно нагадує нам що діло йде до літа. А тут ще й ціла купка вихідних назбиралася і хотілося б їх провести якомога цікавіше. Якщо з Великодніми святами все зрозуміло — це традиційно сімейне та релігійне свято, то з травневими не все так просто: комунізм ми більше не будуємо (і слава Богу!) — на парад ніхто не пожене, а вихідні ще залишилися.

Пропоную Вам декілька ідей де та як їх провести.

Не подумайте, що я сильно вдарився в політику, просто сьогодні це питання мені задали дві дівчинки років так 11±2 кожна, причому одна з них «зовсім непомітно» знімала мене мобільним телефоном. Може якби не цей мобільник та трішки солідніший вік кореспондентів, то я б їм чесно сказав що думаю про вельмиНЕшановного Дмитра Володимировича, але на цей раз я вирішив повести гру трохи іншим чином і діалог в нас вийшов таким: