На відміну від попереднього разу, сьогодні в гостях у «Блогу ні про що» людина з якою в мене виключно віртуальне знайомство — один із адміністраторів сайту «Український Інтернет», мій тезко, Володимир Бузейчук.

Вітаю, Володимире. Що нового чути в місті-герої Одесі, як погода?

Привіт! Вчора й сьогодні — чудова погода, майже відчувається весна. Обіцяють ще й на завтра сонечко й тепло. А далі — побачимо.

Щодо справ у місті-герої — тут, на жаль, не все так сонячно. Проблем, як і в будь-якому іншому місті, купа, і вирішувати їх ніхто не збирається.

Хвилює ж нас те, що й інших громадян України. Ось, наприклад, сьогодні відбувся черговий мітинг на підтримку Оксани Макар, де одесити вимагали від влади правосуддя.

Сьогодні в гостях «Блогу ні про що» людина, з якою в мене стільки спільних друзів, що я вже й не згадаю хто саме нас познайомив. Ще одна паралель — наші блоги ми завели приблизно одночасно плюс-мінус місяць і я вже точно можу сказати, що в Павла получається цікавіше :-) Вдвічі приємніше мені було дізнатися, що нещодавно Павло створив ще один блог — «Мандрівки часом». Отже зустрічайте:

Вітаю, Павле. Як воно — вести два блоги одночасно? Увага не розпорошується?

Вітаю Володимире! Вести два блоги одночасно мені зовсім не важко, адже за рік роботи над першим сайтом, яким є журнал «Пробудження», вже трохи набив руку у написанні всіляких статей. І взагалі помітив таку штуку: чим більше ти пишеш, тим легше тобі стає писати, так само як і апетит — приходить під час їжі. А от якщо довгий час нічого не писати, тоді знов повернутись до пера (себто клавіатури) буває трохи важкувато. Щодо уваги, то вона звісно розпорошується, але вважаю, що увазі розпорошуватись вельми корисно і треба вміти її переключати з одної теми на іншу. По своєму характеру мені легко займатись одразу кількома різними справами, але це особливість мого психологічного типу, для когось може бути краще навпаки концентрувати увагу тільки на чомусь одному.

Я часто люблю казати, що 8 березня треба святкувати десь в червні, а то вихідні є, а поїхати кудись в гори — не випадає. Лижникам в цьому плані простіше — вони і зимою і літом мають чого в гори їздити. В мене ж дружба з цим видом спорту не склалася після серії невдалих спроб на дорогах Кайзервальду, тож сподіватися, що десь в Карпатах мій центр мас не буде невпинно тяжіти до землі — марно.

З іншої сторони: сидіти пів тижня в чотирьох стінах чи топтати львівське болото теж не варіант.

Порятунок прийшов несподівано: мої родичі вирішили, що треба щось-там завезти на село і в машині було вільне місце. От я і поїхав в ті ж краї, котрі трохи вже описав в статтях про відпустку.

Після шквалу пропозицій щодо кандидатури на наступне інтерв’ю довелося підрахувати голоси. Переміг Ігор, широкому загалу відомий як Воробус.Vox populi — vox Dei і ось він власною персоною в гостях «Блогу ні про що».

Вітаю, Ігоре. Як справи твого блогу питати не буду — бачу що добре. Натомість запитаю які є плани на майбутнє? Може якісь конкурси чи якісь нові рубрики?

Доброго дня, пане Володимир. Блог потихеньку функціонує, трошки коментатори «притравлюють», але я критику сприймаю нормально.:) Щодо новинок, то всіх я відкривати не буду, бо буде нецікаво, скажу лише, що таки планується відкриття нової рубрики (звідки ти знав?), і звісно футбольний поєдинок за участю найактивніших відвідувачів блогу, де ви, пане Володимире, будете запрошені також.

За рік «блогствування» я не лише щось програмував і дизайнив, а й спілкувався, знайомився з новими людьми і, вважаю, настав час про них розповісти.

Першим в гостях у «блогу про все і ні про що» Сергій Терепищий — голова Союзу обдарованої молоді, колега-блогер і просто цікавий співрозмовник...

Доброго дня, Сергію. Які ще Ваші регалії я пропустив?

Доброго дня. Я досить скептично оцінюю свої здобутки. Передусім, я — звичайна людина, а вже потім викладач, вчений, голова громадської організації, кандидат філософських наук, автор книг і статей etc.

От так непомітно і минув рік відколи з’явився домен ban.lviv.ua і розпочалися мої експерименти зі створення власного блогу. За три дні це все набуло вигляду, який можна було показати людям (перша стаття з’явилася 22 лютого).

Потім було ще багато експериментів, вдалих і не дуже, які врешті-решт привели до того вигляду і структури, які є зараз. Не впевнений, що на цьому вони і закінчаться, але наразі мені все більш-менш подобається.

В такі дні прийнято підводити якісь підсумки... Не впевнений, що є чим хвалитися, але наш підсумок такий:

• 155 статей
• 4 зміни дизайну
• в середньому 50 відвідувачів щодня, з них 15-20 — постійні читачі
• Участь у Блогобитві, яка закінчилася не перемогою, а знайомством з новими друзями
• Загадковий бан від AdSense і довге безрезультатне спілкування з їхньою техпідтримкою

Загалом можна ще щось придумати, але чи варто???

Хотів наостанок пообіцяти, що буду писати статті регулярніше, але кого ми дуримо — я і сила волі — два об’єкти, що рідко зустрічаються разом :-)

Читаю різні ржаки. Серед іншого зустрів рецензію Артема Лебедєва на «новомодний» логотип Львова: http://www.artlebedev.ru/kovodstvo/business-lynch/2010/11/14/

Підкинули мені добрі люди завданнячко — назбирати інформації про Сихів. Як не дивно — завданнячко зовсім нетривіальне — пошук Гугла крім Вікіпедіїнічого змістовного не видає, а там, в свою чергу, інформації — кіт наплакав. Що казати, якщо там досі вказана адреса райадміністрації на Зубрівській, замість проспекту Червоної Калини 66.

Але по крихтах трохи з російської, трохи з української вікіпедії, ще щось з сайту міськради вдалося зібрати такі відомості:

Сьогодні черговий раз мав непереборне бажання роздовбати свою мобілу об стіну!!! Цей чудо-девайс вчора ще повністю заряджений, включений і т.д. сьогодні зранку виявився повністю розрядженим і, відповідно, налаштований там будильник (я ще звечора перевіряв — точно налаштований!) не задзвонив. Як наслідок я спав і дрімав доки хотів, а коли все ж встав і подивився на годинник — отоді почався ПІДЙОМ!!!

Що таке «листи щастя» знає мабуть кожен з Вас. Ще на початку 90-х років в поштовій скринці або просто в під’їзді можна було знайти лист приблизно наступного змісту:
«Розішли це N+1 людині і тобі буде щастя. От Вас Пупкін відправив і йому було щася, а його сусід Пєтя не відправив і простудився.» І більше нічого, тобто ніякого смислового навантаження такий лист не ніс.

А люди в той час були помішані на НЛО, Вангах, Джунах, Кашпіровських, Глобах, уринотерапії, МММ-ах, гербалайфах і мало хто розбирав що з того справжнє, а де просто наколка. І получався парадокс: серйозні люди, в серйозних установах на друкарських машинках, або перших принтерах-ксероксах передруковували і розсилали отаку ахінєю...

З популяризацією Internet'у листи щастя перекочували в електронну форму — так дешевше і швидше.